повідомлених клієнтом або, які стали відомі адвокату у зв'язку з проведенням процедури банкрутства та ліквідації Вашої компанії.
Ліквідація через банкрутство – єдиний законний спосіб ліквідації фірми з боргами. Звичайно, до компанії з боргами можна застосувати так звану «альтернативку» або «експрес-ліквідацію», тобто зміну директора та засновників (учасників) компанії. Однак, дані способи можливі при незначних боргах у підприємства, та й просто “продати” підприємство небезпечно з точки зору захисту посадових осіб і контрагентів компанії, так як підприємство буде і далі існувати як юридична особа, і відповідно як суб’єкт юридичної відповідальності. Як наслідок, щодо такого підприємства можуть проводитися перевірки, нараховуватися податки і штрафи, порушуватимуться кримінальні справи, проводитися допити і обшуки у пов’язаних осіб і контрагентів. У разі наявності у фірми істотних боргів і потенційних проблем, слід вдаватися до таких способів тільки в якості проміжних етапів перед офіційними способами ліквідації (банкрутство і безпосередньо офіційна ліквідація).
Якщо процедура банкрутства проведена контрольовано і правильно, то директору компанії і засновникам (учасникам) не варто боятися кримінальної, майнової, адміністративної та податкової відповідальності, адже вона просто буде відсутня, а борги будуть вважатися погашеними.
У той же час, у ліквідації ТОВ або ПП через банкрутство є деякі мінуси: складність і відносна тривалість процедури (близько 6 місяців), а також відносно великі фінансові витрати на проведення цієї процедури. Хоча, при наявності у фірми боргів і проблем, банкрутство часто обійдеться значно дешевше, ніж офіційна процедура ліквідації та, в даній ситуації, надійніше.
Отже, якщо у Вашій організації є серйозні борги , будь-які інші «проблеми», значні фінансові обороти, то банкрутство для Вашої компанії буде єдино вірним способом ліквідації.
Ліквідація шляхом банкрутства – це законний процес, в результаті якого підприємство припиняє свою діяльність, про що вноситься запис до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України та втрачає статус юридичної особи. Борги такого підприємства визнаються судом погашеними.
Внаслідок цього процесу господарська діяльність залишається законною, і змінити цей факт юридично неможливо.
Відсутність статусу юридичної особи унеможливлює складання будь-якого акту перевірки, і прийняття небажаного для компанії рішення будь-яким державним органом.
З точки зору юриспруденції процедура банкрутства не відноситься до категорії легких процесів. При цьому варто відзначити, що звертаючись до послуг професійних юристів, можна розраховувати, що ліквідація фірми-боржника через банкрутство дозволить позбутися будь-якої кількості боргів. З цієї причини не дивно, що банкрутство підприємств так затребуване – цей високоефективний інструмент дозволяє організації максимально безболісно вийти з найскладніших ситуацій, а зафіксована господарським судом неплатоспроможність підприємства дозволить уникнути ряду вкрай негативних наслідків.
- Досудова стадія підготовки до банкрутсва недобросовісного підприємства-боржника, встановлення наявності активів та майна
- Судова процедура банкрутства під контролем адвокатів АО “Сота” та арбітражного керуючого, одночасно обмежуються права власників та керівника підприємства-боржника
- Стягнення з підприємства-боржника заборгованності та судових витрат (судовий збір та авансування винагороди арбітражного керуючого) на вашу користь
- Судовий процес банкрутства
- Рішення суду про припинення Вашого підприємства і списання всіх боргів
- Внесення запису від припинення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України
Подача заяви в господарський суд про порушення справи про банкрутство підприємства.
Проведення процедури розпорядження майном та ліквідаційної процедури підприємства в рамках судової справи про банкрутство.
Винесення судового рішення про припинення підприємства в зв’язку з банкрутством (в зв’язку з чим, всі борги вважаються погашеними).
Внесення державним реєстратором запису про припинення підприємства в зв’язку з банкрутством до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
Підприємство припинено (ліквідовано) як юридична особа і як суб’єкт юридичної відповідальності. Адміністративні, виконавчі, цивільні і господарські провадження стосовно даного підприємства підлягають закриттю з моменту внесення запису про припинення підприємства до ЄДРПОУ.
- Банкрутство фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців
- Участь адвокатів АО “СОТА” в досудовій та судовій процедурі банкрутства(санації) з метою ефективного захисту прав кредитора або боржника(банкрута)
- Списання(погашення) всіх боргів фізичної особи в процедурі банкрутства
(Рус)
Уже 21 октября 2019 года будет введён в действие Кодекс Украины по процедурам банкротства.
Что нового он несёт для предприятий, которые стремятся легально закрыть бизнес в Украине, но в силу административных преград, в частности нежелание налоговых органов проводить проверку налогоплательщика, который начал процедуру добровольной ликвидации, не могут «ликвидироваться». На сегодня, для таких предприятий существует популярный и эффективный выход из ситуации – это переход из процедуры добровольной ликвидации в специальную (упрощенную)процедуру банкротства, предусмотренную по ст.95 Закона.
Популярность данной процедуры среди должников объясняется тем, что:
1) процедура собственной добровольной ликвидации ними полностью контролируется;
2) для обращения с заявлением о банкротстве достаточно установить в промежуточном ликвидационном балансе должника недостаточности имущества для удовлетворения требований кредиторов, а доказательства бесспорности требований кредиторов не являются необходимыми;
3) сокращенный переход в ликвидационную процедуру банкротства (без стадии распоряжения имуществом и санации);
4) срок прохождения такой процедуры до решения суда о ликвидации предприятия около 3-4 месяцев, что намного меньше срока добровольной ликвидации и срока общей процедуры банкротства.
Так вот, для тех должников, которые уже начали или вот-вот планируют начать процедуру добровольной ликвидации с перспективой перехода в процедуру банкротства, вступление в силу Кодекса ставит под угрозу все их планы, поскольку Кодекс такой специальной (упрощенной) процедуры самобанкротства больше не предусматривает.
Выход есть, но времени осталось до сентября!
Согласно Переходным положениям Кодекса со дня вступления в силу дальнейшее рассмотрение уже возбужденных дел о банкротстве осуществляется в соответствии с положениями Кодекса, кроме дел, которые уже находятся на стадии санации.
Таким образом, если на момент вступления в силу Кодекса, должник успеет получить в суде постановление о признании его банкротом и открытия ликвидационной процедуры в порядке, предусмотренном статьей 95 Закона, то в дальнейшем (после вступления в силу Кодекса) ликвидационная процедура будет осуществляться в соответствии с правилами, установленными Кодексом.
Поэтому, должникам, которые планировали или планируют прекратить свою деятельность через специальную процедуру по статье 95 Закона, следует ускориться с процедурой добровольной ликвидации и подачей заявления о возбуждении дела о банкротстве, чтобы успеть получить желаемое постановление суда и «встретить» новый Кодекс уже в ликвидационной процедуре .
Те должники, которые этого сделать не успеют, не смогут воспользоваться упрощенной процедурой по закону и вынуждены будут действовать в общем порядке в соответствии с правилами нового Кодекса.
http://protokol.com.ua/ru/ne_tak_strashen_chert_ili_nugno_li_boyatsya_bankrotstva_1/
Банкрутство рекомендується і стане справжнім порятунком для приватних підприємств і товариств з обмеженою відповідальністю в наступних випадках:
Підприємство має значні борги перед кредиторами (контрагентами), по яких вона не в змозі розрахуватися і для їх погашення не передбачається ніяких можливостей;
Вже наявні або прогнозовані великі заборгованості перед бюджетом, які підприємство не може погасити в силу відсутності коштів;
Підприємство вело активну діяльність зі значними оборотами;
Безконтрольне ведення підприємством господарської діяльності;
Висока ймовірність великих донарахувань при проходженні податкової перевірки;
Конфлікт між учасниками підприємства, керівництвом;
Значне погіршення стану справ підприємства, зниження конкурентоспроможності, негативну рентабельність, фінансову неспроможність і багато іншого.
Більш детальну інформацію про переваги банкрутства читайте в нашій статті на юридичному інтернет-ресурсі protokol.com.ua
Безнадійна заборгованість — заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
· заборгованість із зобов’язань, за якою минув строк позовної давності;
· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банкрутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується;
· заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних від продажу на відкритих аукціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого у заставу як забезпечення зазначеної заборгованості, за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не привели до повного покриття заборгованості;
· заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажору), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
· прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також визнаних у судовому порядку безвісно відсутніми, померлими або недієздатними, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.
Лист Державної фіскальної служби від 14.12.2017 № 2984/6/99-99-15-02-02-15/ІПК
Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо визнання заборгованості «безнадійною» та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу безнадійною вважається прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості.
Крім того, до безнадійної також включається заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією (п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Щодо застосування п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) регулює Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404).
Підпунктами 2 та 6 п. 1 ст. 3 Закону № 1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема:
ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно з п. 2 та п. 7 ст. 37 Закону № 1404 виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
боржник – фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я, у зв’язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову (п. 4 ст. 37 Закону № 1404).
Таким чином, у разі відсутності майна у боржника – фізичної або юридичної особи для повного погашення заборгованості визнання такої заборгованості безнадійною згідно з п.п. «є» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу можливе за умови, що здійснені виконавцем відповідно до Закону № 1404 заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, а інше майно у боржника – відсутнє, що підтверджується постановою державного виконавця про повернення виконавчого документа у порядку і на умовах, визначених Законом № 1404.
Крім того, заборгованість визнаватиметься безнадійною за умови відповідності такої заборгованості одній з ознак, наведених у п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
У разі, якщо постановою про повернення виконавчого документа встановлено термін повторного пред’явлення для виконання виконавчого документу, тобто виконавче провадження по справі не закрито, дії щодо примусового стягнення майна боржника тривають, то відсутні підстави для визнання такого боргу безнадійним згідно п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Щодо застосування п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343) банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Згідно з п. 1 ст. 37 Закону № 2343 у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд у судовому засіданні за участі сторін приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців.
Банкрут – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом (п. 1 ст. 37 Закону № 2343).
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб – підприємців, регулюються Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» (далі – Закон № 755).
Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону № 755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Згідно з п.п. 12 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації на підставі рішення про припинення юридичної особи, прийнятого учасниками юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, – рішення відповідних державних органів, або судового рішення про припинення юридичної особи, не пов’язаного з її банкрутством, після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, подаються такі документи:
1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню.
Відповідно до п.п. 14 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації рішення про припинення банку у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб подаються:
1) копія рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;
2) копія рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про призначення уповноваженої особи Фонду.
Згідно з п.п. 15 п. 1 ст. 17 Закону № 755 для державної реєстрації припинення банку у зв’язку з прийняттям рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку подається рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку.
Спрощена процедура державної реєстрації припинення юридичної особи шляхом її ліквідації проводиться на підставі п. 4 ст. 25 Закону № 755.
Порядок проведення спрощеної процедури державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації передбачено п. 5 ст. 25 Закону № 755.
Отже, достатньою умовою для визнання заборгованості безнадійною відповідно до вимог п.п. «з» п.п. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу є наявність постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом, прийнятої у судовому засіданні за участі сторін, або припинення юридичної особи, що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.
Згідно з вимогами Податкового кодексу, ДФС перейшла від щоквартального планування документальних перевірок платників податків до формування річного плану – графіка.
Так, до плану-графіка на 2018 рік включено 5,5 тис. платників податків – юридичних осіб з обсягами задекларованих доходів понад 1,2 млрд. грн.
Всі відібрані до планових перевірок підприємства мають критерії ризику від провадження ними господарської діяльності. Зокрема, з відібраних суб’єктів господарювання:
– 2 901 – мають рівень сплати податку на прибуток нижчий за рівень сплати по відповідній галузі;
– 2 881 – мають рівень сплати ПДВ нижчий за рівень сплати по відповідній галузі;
– 1 050 – задекларували від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток в сумі майже 117,2 млн. грн.;
– 385 – мали відносини з контрагентами, що знаходяться в розшуку, ліквідовані, збанкрутували на загальну суму операцій 591 млн. грн.;
– 372 – мають розбіжності між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом на загальну суму 399 млн. грн.;
– 199 –здійснювали операції з придбання товарів (послуг) у сумнівних постачальників на загальну суму 207 млн. грн.;
– 34 – здійснили зовнішньоекономічні операції на загальну суму майже 8 млрд грн через нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах.
План-графік проведення перевірок на поточний рік відкритий для громадськості та оприлюднений на веб-порталі (http://sfs.gov.ua/diyalnist-/plani-ta-zviti-roboti-/320874.html).
При здійсненні аудиту ДФС робить акцент на збільшенні обсягів саме планових перевірок. У 2017 році до плану-графіку потрапило 5,1 тис. суб’єктів господарювання на підставі аналізу ризиків, як відзначалося вище, в 2016 році – 4,8 тис.
Загалом, протягом 2017 року підрозділами аудиту ДФС порушникам законодавства донараховано грошових зобов’язань на суму
26,6 млрд. грн., забезпечено узгодження 16,4 млрд. грн., у тому числі
5,4 млрд. грн. податку на прибуток та 4,3 млрд. грн. податку на додану вартість.До бюджету надійшло 5,1 млрд. грн.
Основним порушенням, що допускали перевірені платники податків,було завищення податкового кредиту та валових витрат внаслідок їх формування за операціями із «сумнівними» суб’єктами господарювання.
Завдяки таким схемам легалізуються товари невідомого походження, зокрема, одержанів результаті необлікованого виробництва або від домогосподарств; документально оформлюється придбання неіснуючих товарів чи реально не наданих послуг (оформлення безтоварних операцій) з віднесенням їх вартості на витрати та, як наслідок, заниженням бази оподаткування податком на прибуток.
Крім того, штучно переноситься реальна база оподаткування ПДВ (переважна частина податкових зобов’язань) від виробників товарів і послуг (при первинному їх продажу за значно нижчими, ніж діючі на ринку, цінами) до інших суб’єктів господарювання, які перекривають суми власних податкових зобов’язань схемним податковим кредитом. Такий різновид схем застосовується, зокрема, при реалізації природного газу власного видобутку, здачі в оренду приміщень торгівельно-розважальних центрів.
Так звана «експрес-ліквідація» законом на даний момент не заборонена і грунтується на ступені довіри до тих осіб, які візьмуть на себе зобов'язання надалі сумлінно провести повну процедуру ліквідації відповідно до законів України і не використовувати підприємство в будь-якій іншій діяльності,
відповідальність за яку передбачена Кримінальним кодексом України. Процедура ліквідації описана в законі і ніякі інші дії, які їй не відповідають не
можуть називатися «ліквідацією».
Останнім часом на просторах інтернету (і не тільки) з’явилося багато привабливих пропозицій від різних фірм з надання послуг так званої альтернативної ліквідації або експрес-ліквідації. Привертаючи увагу потенційних клієнтів найкоротшими строками і відносно високими гонорарами за свої послуги, юридичні фірми обіцяють вирішити накопичені проблеми без будь-яких наслідків надалі.
За свою діяльність господарське товариство накопичує певну кількість зобов’язань, таких як, наприклад, кредиторська заборгованість, наявність проблемної бухгалтерської документації, коли перевірка податкової вкрай не бажана, а також інші питання, на вирішення яких можуть піти роки. І в цей момент, побачивши оголошення, в якому описані вищі питання, потенційний клієнт знаходить порятунок від усіх проблем своєї господарської діяльності. Але вже після отримання першої (безкоштовної) консультації все виявляється не так, як уявлялося на момент читання оголошення. Виявляється, що під послугою альтернативної ліквідації або, так званої, «експрес-ліквідації» ховається зовсім не ліквідація в юридичному розумінні. Перш за все, слід зазначити, що ні в Цивільному кодексі, ні в Господарському кодексі і, вже тим більше, в законі України «Про реєстрацію» таких терміна як “ліквідація” або “експрес-ліквідація» немає (!!!), а існує процес припинення юридичної особи шляхом проведення ліквідаційної процедури або процедури банкрутства. Ознайомившись з нормами закону, можна помітити, що процес ліквідації складається з певного порядку дій і процедур, спрямованих на припинення діяльності. Кінцевим результатом ліквідації є внесення відомостей до Єдиного державного реєстру (ЄДР) про припинення діяльності юридичної особи.
Яке може бути здивування потенційного клієнта, коли йому скажуть, що і після так званої ліквідації, його компанія продовжить своє існування, з тим же ідентифікаційним кодом, але вже з іншою відповідальною особою, яка змінюється шляхом здійснення реєстраційних дій по зміні засновника. Здійснити таку ліквідацію можна шляхом продажу учасником своїх корпоративних прав іншій особі. Продаж можливий як за номінальною вартістю, визначеною в статуті, так і за ринковою ціною, а так само і за ціною, встановленою угодою сторін, в тому числі і нижче номінальної вартості. Що за особа – покупець – це вже інше питання. До нього ми ще повернемося. Тому, про яку ліквідацію тут йде мова, навіть людині, далекій від юриспруденції, стане зрозуміло вже під час першої консультації з фахівцем компанії в області експрес-ліквідації.
Наслідки експрес-ліквідації такі, що з того моменту, як держ. реєстратор виконає всі дії, пов’язані зі змінами в статутних документах, контролюючі органи зобов’язані звертатися з усіх питань, що стосуються діяльності підприємства, до нового керівника. Тобто відбувається заміна посадових осіб підприємства та зміна засновників. Змінюється і юридична адреса, і назва, а ось ідентифікаційний код залишається тим самим. Відразу виникає питання до особистості нового керівника: це відбулося реальне або фіктивне, чи існує він в природі або тільки на документах? З цього моменту через це підприємство можливі будь-які дії з боку нових власників, в тому числі і порушують закон. Яким чином нові господарі будуть вести підприємство – відомо лише їм самим, чи буде воно ліквідовано відповідно до процедури, встановленої законом, – питання відкрите. Так само як і не можна заздалегідь дізнатися про можливу підприємницької діяльності підприємства в майбутньому.
Діяльність подібних підприємств нерідко ведеться з порушенням закону і потрапляє під норми кримінального кодексу України. Податковими органами фіксуються всі фінансові операції підприємства і в разі, якщо з’ясується, що новий директор з цими ініціалами і ідентифікаційним номером полягає ще в десятці фірм, то перевірки тут не уникнути. Вся діяльність підприємства починає прояснюватися після питань до фіктивного директору і власнику, який часто густо визнає фіктивність придбання підприємства. Далі суд і вирок за ст.205 Кримінального кодексу України фіктивному директору. І відповідальність в даному випадку лягає, на жаль, на попереднього власника. У разі виявлення порядку від правоохоронних органів особа зобов’язана з’явитися на допит і дати пояснення щодо діяльності підприємства в якості свідка, хоча перекваліфікація в обвинуваченого у справі і пред’явлення звинувачень – не рідкість.
І на кінець, варто зауважити, що навіть у разі продажу підприємства кримінальна відповідальність за не сплату податків, зборів та інших обов’язкових платежів підприємством або не виплатазаробітної плати працівникам з попереднього директора підприємства не знімається і не переносить таку відповідальність на нового директора в разі його заміни .
Тому, під продажем власником своїх корпоративних прав іншій особі і призначенням нового директора мається на увазі зовсім не ліквідація підприємства.
Так звана «експрес-ліквідація» законом на даний момент не заборонена і грунтується на ступеня довіри до тих осіб, які візьмуть на себе зобов’язання в подальшому сумлінно провести повну процедуру ліквідації відповідно до законів України і не використовувати підприємство в будь-якій іншій діяльності, відповідальність за яку передбачена Кримінальним кодексом України. Процедура ліквідації описана в законі і ніякі інші дії, які їй не відповідають, не можуть називатися «ліквідацією».
Основні документи, що регулюють порядок ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності:
Цивільний кодекс України;
Господарський кодекс України;
Закон України “Про господарські товариства” N 1576-XII від 19.09.91 р .;
Закон України “Про акціонерні товариства” N 514-VI від 17.09.2008 р;
Закон “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” N 755-IV від 15.05.2003 р .;
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” N 2343-XII від 14.05.92 р
ОСОБА_1 в м. Києві вступила в попередню змову з невстановленою особою та погодилася на її пропозицію за грошову винагороду в розмірі 500 грн., не маючи на меті здійснення статутної господарської діяльності, перереєструвати суб'єкт підприємницької діяльності ТОВ на своє ім'я і стати його засновником та директором в одній особі. При цьому, ОСОБА_1 усвідомлювала, що придбання такого субєкта підприємницької діяльності здійснюється з метою прикриття незаконної діяльності та передбачала при цьому можливість спричинення державі матеріальної шкоди в результаті такої незаконної діяльності.
СУД ЗАСУДИВ:
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначити їй покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 8500 (вісім тисяч пятсот) гривень.
Справа № 369/4845/16-к
Провадження № 1-кп/369/288/16
В И Р О К
іменем України
08.06.16 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Бурбели Ю.С.,
за участю секретаря Солдатенко В.С.,
за участю прокурора Хижняка С.М.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, яка має вищу освіту, неодружена, не працює, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянка України, раніше не судима, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 в м. Києві вступила в попередню змову з невстановленою особою та погодилася на її пропозицію за грошову винагороду в розмірі 500 грн., не маючи на меті здійснення статутної господарської діяльності, перереєструвати суб’єкт підприємницької діяльності ТОВ «Мясоторг» (код ЄДРПОУ 39869918) (далі ТОВ «Мясоторг») на своє ім’я і стати його засновником та директором в одній особі. При цьому, ОСОБА_1 усвідомлювала, що придбання такого субєкта підприємницької діяльності здійснюється з метою прикриття незаконної діяльності та передбачала при цьому можливість спричинення державі матеріальної шкоди в результаті такої незаконної діяльності.
Реалізовуючи злочинний намір, ОСОБА_1 на початку липня 2015 року надала невстановленій досудовим розслідуванням особі копії власного паспорту громадянки України та картку фізичної особи – платника податків, після чого остання на підставі цих документів виготовила протокол № 1/15 загальних зборів учасників ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., договір купівлі-продажу 100 % часток статутного капіталу ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., довіреність від 15.07.2015 р. та наказ № 1/15 від 15.07.2015 р. про призначення директора ТОВ «Мясоторг».
Виконуючи злочинний намір, ОСОБА_1 14.07.2015 р., підписала отримані від невстановленої особи вищевказані документи: протокол № 1/15 загальних зборів учасників ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р. (яким було вирішено змінити назву підприємства на ТОВ «Мясоторг»), договір купівлі-продажу 100 % часток статутного капіталу ТОВ «Кандолім» від 14.07.2015 р., наказ № 1/15 від 15.07.2015 р. про призначення директора ТОВ «Мясоторг» чим засвідчила факт придбання даного товариства.
У свою чергу, невстановлена особа передала вищевказані документи, які підписала ОСОБА_1, для проведення державної перереєстрації підприємства в органах державної влади і 16.07.2015 здійснено перереєстрацію ТОВ «Мясоторг» у реєстраційній службі Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області.
06.08.2015 р. ОСОБА_1, діючи відповідно до вказівок невстановленої особи в офісному приміщенні у м. Вишневе Київської області підписала надані їй документи: протокол загальних зборів учасників ТОВ «Мясоторг» № 3/15 від 06.08.2015 р., статут ТОВ «Мясоторг» в редакції 2015 р., який затверджено рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Мясоторг» протоколом № 3/15 від 06.08.2015 р. та реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (форма 6 встановленого зразка відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 3178/5 від 14.10.2011 р.), для внесення відповідних змін в реєстраційних документах підприємства.
Вказаними діями ОСОБА_1, будучи засновником фіктивного підприємства – ТОВ «Мясоторг», з 14.07.2015 забезпечувала прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб щодо здійснення операцій по рахункам підприємства ТОВ «Мясоторг», укладення фіктивних господарських угод та складання фіктивних первинних документів з метою ухилення від сплати податків.
Вказані дії ОСОБА_1, здійснювались в порушення законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб’єктів підприємництва, а саме: статей 81, 87, 89 Цивільного кодексу України, статей 56, 57, 89 Господарського кодексу України, Закону України „Про господарські товариства і Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»
Після перереєстрації ТОВ «Мясоторг» на ОСОБА_1, невстановлені досудовим слідством особи діючи всупереч положенням ст. ст. 203, 207, 626 та 629 Цивільного кодексу України, ст. 179, 180 Господарського кодексу України, використовували ТОВ «Мясоторг» з метою прикриття своєї незаконної діяльності, шляхом уникнення контролю за своєю діяльністю зі сторони контролюючих органів, отримали можливість складати фіктивні господарські угоди та інші фіктивні первинні документи.
Обвинувальний акт надійшов до суду з угодою про визнання винуватості, яка укладена 23 травня 2016 року між прокурором та обвинуваченою, яка відповідає вимогам ст. 472 КПК України.
Згідно даної угоди, де зазначені її сторони, формулювання обвинувачення,обвинувачена та прокурор дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 205 КК України, істотних для відповідного кримінального провадження обставин, беззастережного визнання обвинуваченою своєї винуватості у вчиненні злочину, сприяти розслідуванню обставин даного, а також інших відомих їй кримінальних правопорушень, а також узгоджене покарання, яке повинна понести ОСОБА_1за ч. 1 ст. 205 КК України у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 гривень.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Вивчивши обвинувальний акт, вивчивши матеріали кримінального провадження, надані прокурором, вивчивши угоду, вислухавши обвинувачену, яка просила суд затвердити угоду про визнання винуватості та винести вирок на підставі даної угоди, вислухавши думку прокурора, який вважає, що угода відповідає вимогам КПК України та КК України і вважав за можливе задовольнити клопотання про затвердження даної угоди та винести вирок на підставі угоди, суд дійшов до висновку, що угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1, яка укладена в даному кримінальному провадженні, підлягає до затвердження з наступних підстав.
Відповідно ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченим.
Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, який згідно ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, внаслідок якого шкода завдана лише державним та суспільним інтересам.
Судом з’ясовано, що обвинувачена розуміє права, визначені ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, які передбачені ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним і не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, укладеноїміж прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1 і призначення обвинуваченій узгодженого сторонами виду та розміру покарання.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374, 472, 474, 475 КПК України, суд, –
ЗАСУДИВ:
Затвердити угоду від 23 травня 2016 року про визнання винуватостіміж прокурором та обвинуваченою ОСОБА_1.
ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та призначити їй покарання за цим законом у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 8500 (вісім тисяч пятсот) гривень.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Ю.С. Бурбела
Розповімо історію, в якій підприємство «N» є законослухняним платником податків. Штат підприємства – близько п’ятиста працівників. Має у своєму розпорядженні відповідні основні фонди, офісні приміщення тощо. Стабільний прибуток та чималий фонд оплати праці, мабуть, спокусили податківців на думку, що за рахунок підприємства «N» та його контрагентів можна досить непогано покращити показники району, якщо правильно «розіграти карти».
Так, до підприємства «N» з податкової інспекції відрядили співробітників для проведення податкової перевірки. Вказане підприємство з півтисячним шта-
том працівників та офісом у центрі міста ними не було знайдено, про що було складено відповідний акт. Ні наказ про перевірку, ні направлення підприємству «N», звісно, так і не вручили. Натомість підготували акт про неможливість проведення зустрічної звірки з його контрагентом.
У вказаному акті податківці зазначили, що підприємство «N» не знаходиться за своєю адресою, звіркою не встановлено факт реального здійснення господарських операцій. Встановлено відсутність об’єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Таким чином, за результатами звірки не підтверджені задекларовані податкові зобов’язання з ПДВ, а також не підтверджений задекларований податковий кредит з ПДВ. Отже, діяльність підприємства «N» є фіктивною.
Попередні інструменти податкових органів, зокрема податкові перевірки, виявили свою спроможність лише уявно наповнювати бюджет сумами, вказаними в актах цих перевірок. Але ж реально не всі ці нулі доходять до бюджету – платники податків навчилися протидіяти податковим перевіркам, оскаржуючи в суді податкові повідомлення-рішення. Не допомогли ні Податковий кодекс, який писали самі ж податківці для полегшення адміністрування податків (мабуть, погано писали), ні викладена в інформаційних листах політична воля судової влади, що нібито акти податкових перевірок самі собою можуть встановлювати факти недійсності правочинів без визнання їх такими в судовому порядку. Реалії такі, що досить великий відсоток судових рішень все ж ухвалюється на користь платників податків.
Як варіант тиску на бізнес податкова винайшла метод проведення перевірок без виписування податкових повідомлень-рішень, що, як відомо, платник податків оскаржити не може. Працюючи в тандемі з податковою міліцією, було ініційовано проведення перевірок за постановою слідчого. Використовуючи матеріали вказаної перевірки як доказову базу (яка не оскаржується в судовому порядку), проводились перевірки контрагентів платника податків і вже їм виписувались податкові повідомлення-рішення. Врешті законодавець схаменувся і вніс зміни до Податкового кодексу, значно обмеживши вказані ініціативи податкових органів.
Наразі виникла нова схема, яку податкові органи використовують як засіб наповнення бюджету за наш з вами рахунок. Назва цього засобу – акт про неможливість проведення зустрічної звірки.
Розповімо історію, в якій підприємство «N» є законослухняним платником податків. Штат підприємства – близько п’ятиста працівників. Має у своєму розпорядженні відповідні основні фонди, офісні приміщення тощо. Стабільний прибуток та чималий фонд оплати праці, мабуть, спокусили податківців на думку, що за рахунок підприємства «N» та його контрагентів можна досить непогано покращити показники району, якщо правильно «розіграти карти».
Так, до підприємства «N» з податкової інспекції відрядили співробітників для проведення податкової перевірки. Вказане підприємство з півтисячним шта-
том працівників та офісом у центрі міста ними не було знайдено, про що було складено відповідний акт. Ні наказ про перевірку, ні направлення підприємству «N», звісно, так і не вручили. Натомість підготували акт про неможливість проведення зустрічної звірки з його контрагентом.
У вказаному акті податківці зазначили, що підприємство «N» не знаходиться за своєю адресою, звіркою не встановлено факт реального здійснення господарських операцій. Встановлено відсутність об’єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг). Таким чином, за результатами звірки не підтверджені задекларовані податкові зобов’язання з ПДВ, а також не підтверджений задекларований податковий кредит з ПДВ. Отже, діяльність підприємства «N» є фіктивною.
Минали місяці… Підприємство «N» працює у звичайному режимі. Звітує до податкової, сплачує податки, нараховує заробітну плату працівникам. І раптом дізнається від свого контрагента, що в того позапланова перевірка стосовно відносин з підприємством «N». Головним мотивом цієї перевірки є згаданий вище акт про неможливість проведення зустрічної звірки.
Підприємство «N», дізнавшись про існування міфічного акта про неможливість проведення зустрічної звірки, з метою оскарження дій податкової намагається отримати його копію, надсилаючи запити в податкову інспекцію. Але податкова інспекція не надає копію вказаного акта, посилаючись на те, що вказаний документ відноситься до службової інформації.
За захистом свого права підприємство «N» звертається до суду.
Предметом позову є такі вимоги: про визнання протиправними дій державної податкової інспекції при проведенні зустрічної звірки щодо підтвердження господарських відносин.
У судовому процесі підприємство «N» зазначило, що подат-
ковою інспекцією незаконно була проведена звірка та дії податкової, пов’язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки, є незаконними і такими, які порушують законні права підприємства.
У судовому засіданні було встановлено, що на підставі службового посвідчення, згідно з п. 73.5 ст. 73 Податкового ко-
дексу України та п. 4.4 Наказу ДПА України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок» № 236 від 22.04.2011 р., здійснено відповідні заходи з метою проведення зустрічної звірки підприємства «N» щодо відносин з його контрагентом за відповідний період.
За результатами звірки складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки.
Суд вирішив, що дії податкової інспекції є незаконними з огляду на наступне.
Податкова інспекція проводила зустрічну звірку на підставі п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України. Але зустрічна звірка не є перевіркою і проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб’єкту господарювання в десятиденний термін.
Відповідно до Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМУ № 1232 від 27.12.2010 р., зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб’єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби для документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, які здійснювалися між ними, для з’ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Зустрічні звірки провадяться у суб’єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту і податкових зобов’язань.
Проте, як видно з фактичних обставин, податковою була здійснена саме позапланова перевірка підприємства «N», про що свідчить складання акта, в якому містяться висновки про реальність господарських операцій. Оформлення акта про неможливість проведення зустрічної звірки з аналізом господарських операцій є неприпустимим, оскільки звірки не є перевірками.
Пункт 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України встановлює, що документальна невиїзна перевірка здійснюється в разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст. 77 та ст. 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки і письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Як зазначено в пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, якщо виявлено недостовірність даних, які містяться в податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Проаналізувавши наведені правові норми, суд дійшов висновку, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника органу державної податкової служби та за наявності підстав для її проведення, тобто наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки видається після встановлення наявності підстав для проведення такої перевірки, а не навпаки.
Як видно з фактичних обставин справи, перевірка підприємства «N» проводилася на підставі службового посвідчення, тоді як законодавством передбачено, що перевірки проводяться виключно на підставі наказу. Таким чином, у даному випадку для проведення перевірки потрібен був саме такий наказ, а не посвідчення посадової особи. Крім того, підставою для перевірки мало стати виявлення недостовірності даних, що містяться в податкових деклараціях, поданих підприємством, і ненадання підприємством пояснення та їх документального підтвердження на письмовий запит відповідача протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
За визначенням пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом, у приміщенні органу державної податкової служби. При проведенні перевірки було порушено вимоги п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, а саме: не було належним чином повідомлено про проведення перевірки та не надано доказів того, на підставі чого було здійснено дану перевірку.
Отже, зважаючи на викладене, можна підсумувати, що податкова за фактом проведення звірки здійснила податкову перевірку. Податкова інспекція оформила перевірку актом про неможливість проведення зустрічної звірки та дала в ньому оцінку фінансово-господарським операціям двох підприємств, що не відповідає меті та завданням звірки.
Причина, чому саме податкова вирішила піти таким шляхом, проста. Адже порядок проведення перевірок і звірок різний. А в даному разі підприємство навіть не знало про проведену звірку, про що було оформлено відповідний акт. Вказаний акт про неможливість проведення звірки став містком до вже реальної перевірки контрагента підприємства «N», що й було реалізовано.
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., –розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Салді-сервіс» (далі – Товариство) до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі – ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У липні 2011 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 1 липня 2011 року №№ 0000932300, 0000942300/0.
На обґрунтування позову Товариство вказало на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оприбуткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР).
Суди встановили, що Товариство є юридичною особою, що зареєстрована 26 лютого 2005 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.
У грудні 2010 року між позивачем та приватним підприємством (далі – ПП) «УПТК-Агро» укладено усний правочин про купівлю-продаж 4410 кв. м тканини ПВХ на суму 250 000 грн, на виконання якого 9 грудня 2010 року між Товариством та ПП «УПТК-Агро» складено рахунок-фактуру № 1342 та податкову накладну № 172 на суму 250 000 грн. Крім того, між позивачем та ПП «УПТК-Агро» підписано видаткову накладну від 13 січня 2011 року № 172 на суму 250 000 грн.
Згідно з платіжним дорученням від 9 грудня 2010 року № 2470 Товариство перерахувало кошти ПП «УПТК-Агро» у сумі 250 000 грн.
У червні 2011 року посадові особи ДПІ на підставі постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області від 7 квітня 2011 року (далі – постанова слідчого) провели позапланову документальну виїзну перевірку Товариства щодо дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «УПТК-Агро» за період з 1 листопада по 31 грудня 2010 року, про що складено акт від 14 червня 2011 року № 744/23-2/33415524 (далі – Акт).
Як убачається з Акта, за результатами перевірки господарських взаємовідносин між позивачем та ПП «УПТК-Агро» податковий орган дійшов висновку, що укладений між цими підприємствами правочин щодо купівлі-продажу 4410 кв. м тканини ПВХ є нікчемним.
Такий висновок податкового органу ґрунтується на даних постанови слідчого в кримінальній справі № Я-110098, яка порушена за частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України по факту придбання суб’єктів підприємницької діяльності ПП «УПТК-Агро» та ПП «Планета послуг» з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику шкоду державі.
Київський окружний адміністративний суд постановою від 2 грудня 2011 року позов задовольнив виходячи з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі – ПДВ), сплачені ним у складі ціни придбання товарів, які підтверджені видатковою накладною від 13 січня 2011 року № 172, договором підряду від 25 січня 2011 року № 25/01/11-1 по виготовленню та встановленню повітряопорної конструкції розміром 30 х 45 х 10 м та спортивного майданчика для пляжного футболу, додатками №№ 1, 2 до договору підряду від 25 січня 2011 року № 25/01/11-1, актами здачі-приймання робіт від 23 березня 2011 року №№ 4, 5, видатковою накладною від 23 березня 2011 року № 4, калькуляціями вартості виробництва продукції №№ 8, 9, а також звітом про відкриття центру пляжного футболу.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2014 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове – про відмову в задоволенні позову.
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, касаційний суд погодився з його висновком, що первинні документи, виписані на оформлення господарських операцій Товариства та ПП «УПТК-Агро», не мають значення первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту з огляду на встановлення вироком Шевченківського районного суду міста Чернівців від 8 грудня 2011 року факту фіктивності господарської діяльності ПП «УПТК-Агро».
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство, посилаючись на неоднакове застосування пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (далі – ПК), просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2012 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2014 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права позивач надав рішення Вищого адміністративного суду України від 3 та 5 березня 2015 року (№№ К/800/52118/14, К/800/40720/13 відповідно), у яких цей суд зазначив, що особливий порядок прийняття податкового повідомлення-рішення, передбачений пунктом 86.9 статті 86 ПК, поширюється на всі випадки, коли проведення податкової перевірки було призначено відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність.
Якщо грошове зобов’язання розраховується податковим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За правилами підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК однією з підстав проведення документальної позапланової виїзної перевірки є отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.
У разі якщо грошове зобов’язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність (пункт 86.9 статті 86 ПК).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов’язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи.
Водночас на момент розгляду зазначеної справи в суді апеляційної інстанції набрав законної сили вирок Шевченківського районного суду міста Чернівців від 8 грудня 2011 року, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності ПП «УПТК-Агро». І ця обставина не могла бути не врахована судом апеляційної інстанції, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.
Вищезазначене, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, та виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.
За таких обставин висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому в задоволенні заяви Товариства слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
постановила:
У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Салді-сервіс» відмовити.
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 листопада 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників: позивача – Салової Е.В., Леоненко Г.М., Вовкотруб О.О., Проконової К.В., відповідача – Деревцова С.І., Павловича Д.М., –
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» (далі – Товариство) до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві – Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі – управління ДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення управління ДФС від 25 січня 2013 року №№ 0000014120, 0000024120, 0000034120, якими позивачу донараховано грошові зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у сумі 96 498 541 грн та з податку на прибуток у сумі 3 846 082 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції.
Оскаржувані рішення управління ДФС прийняло на підставі акта від 27 грудня 2012 року № 1495/41-20/32377038, складеного за результатами перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства у господарських відносинах із ПП «Експерт-Логістік» за період з 1 січня по 31 березня 2011 року, ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року і ТОВ «СВС ГРУП» за період з 1 березня 2011 року по 31 травня 2011 року.
У ході перевірки встановлено порушення Товариством підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 168/97-ВР), підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 334/94-ВР) та пунктів 44.3 , 44.6 статті 44 , пункту 85.2 статті 85 , пунктів 138.1 , 138.2 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 193.1 статті 193, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, пунктів 201.4, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України (далі – ПК).
До зазначеного порушення, на думку податкового органу, призвело завищення валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських операцій із вищезгаданими контрагентами, внаслідок включення до них витрат та сум ПДВ, які на момент перевірки не були підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами. Також в акті вказано на порушення кримінальних справ стосовно керівників контрагентів позивача.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 10 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, позов задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 серпня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін. Ухвалюючи таке рішення, касаційний суд дійшов висновку про дотримання Товариством встановлених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту з огляду на надання у ході судового розгляду належно оформлених первинних документів на підтвердження фактичного виконання укладених із ПП «Експерт-Логістік», ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» і ТОВ «СВС ГРУП» договорів підряду, на виконання цими постачальниками комплексу робіт із підготовчих заходів та з організації капітального ремонту і будівництва свердловин Семиренківського та Мачухського газоконденсатних родовищ.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України управління ДФС, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах пункту 44.6 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 ПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2015 року та прийняти постанову про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2015 року (К/800/42461/13), 8 квітня 2015 року (К/800/20956/14), 17 березня 2015 року (К/800/18024/14), 25 листопада 2014 року (К/800/10952/14), 1 липня 2014 року (К/800/18741/14), у яких зазначені норми матеріального права касаційним судом застосовані по-іншому.
Заслухавши представників позивача й відповідача, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на нижченаведене.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (який регулював порядок формування податкового кредиту до 1 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Аналогічні за змістом положення містяться й у ПК .
Так, за змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .
На час виконання спірних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований № 334/94-ВР, а з 1 січня 2011 року – статтями 138-143 ПК.
Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:
неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв’язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;
відсутність первинних документів обліку.
Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов’язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту та валових витрат позивача.
Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п’ята зазначеної статті).
Згідно зі статтею 159 КАС судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством валових витрат та податкового кредиту управління ДФС вказало, що позивач не надав первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій за угодами, укладеними з ПП «Експерт-Логістік», ТОВ «ДНІПРОБУД СТАЙЛ» і ТОВ «СВС ГРУП».
На підтвердження того, що документи, надані позивачем до суду після проведення перевірки, не є достатніми і такими, що підтверджують реальність господарських операцій за укладеними угодами, відповідач надав пояснення посадових осіб контрагентів, які заперечували свою участь у веденні господарської діяльності, складанні та підписанні таких документів.
Відповідач також надав документи, які спростовують посилання позивача на вилучення первинних документів слідчими органами.
Задовольняючи позов і визнаючи право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з’ясування обставин справи.
Суди не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.
Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС зазначені доводи управління ДФС суд до уваги не взяв і не перевірив, наданим на їх підтвердження доказам правової оцінки не надав, хоча вони піддають сумніву висновки суду щодо неправомірності доводів управління ДФС і мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи наведене, висновки судів у справі, що розглядається, не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві – Центрального офісу з обслуговування великих платників задовольнити частково.
Ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2015 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2014 року, постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 10 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко Судді: О.В. Кривенда М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький
